Анархо-синдикалисты, действующие в регионе планеты Земля, который управляется Российским государством, полностью солидарны с анархистами-антимилитаристами, действующими в регионе, который управляется государством Украинским. С теми, кто, как и мы, не поддается воздействию милитаристской и националистической пропаганды. В знак этой солидарности мы перепечатываем текст "Манифеста уклониста", который был разослан на украинском и русском языках украинским анархистом под псевдонимом "Странник" (даже если не во всем согласны с выдвигаемыми в нем рецептами  социальных преобразований).

МАНіФЕСТ УХИЛЯНТА

Війна Росії та України призвела до руху ті жахливі сили, яких наше покоління не знало: граничне і відкрите озвіріння державних машин, цілковите закріпачення людей, перетворення держав на тоталітарні концтабори для громадян, абсолютне нехтування обома сторонами конфлікту людським життям (як супротивника, так і всередині своїх держав), пониження статусу людини до операційної одиниці та націоналістичний морок, який масово охопив людські серця та довів їх до несамовитої шаленості. Кожна машина пояснює нещадність, з якою вона відправляє своїх громадян на смерть, якимись абстрактними, малозрозумілими причинами: обидві сторони ведуть "священні" та "екзистенціальні" війни.

Державні машини спираються у своєму терорі на уявну волю народу: Україна стверджує, що населення хоче воювати "до кордонів 91-го року", водночас тих, хто "бажає воювати до кордонів 91-го року", вже півтора року виловлюють, наче скажених тварин, на вулицях міст і сіл, після чого, за відсутності в них повної покірності, їх б'ють, тримають у підвалах, катують, доводять до самогубств і вбивають власноруч співробітники військкоматів у своїх спробах примусити людей їм служити. Росія, своєю чергою, робила те ж саме з жителями ДНР і ЛНР, терором примусивши воювати всіх чоловіків, якім не пощастило виїхати або втекти, а також брехала своїм строковикам, коли казала, що вони не братимуть участі в бойових діях, і везла їх до фронту. Державні машини говорять від імені людей, яким заткнули роти і яких примушують виключно силою до тих дій, які ці народи нібито бажають здійснювати добровільно.

У цьому маніфесті ми спробували виступити голосом, як ми віримо, дуже вагомої частини українського та російського суспільств, що давно вже відчуває безглуздість цієї війни, але через тоталітарність систем, у яких вони живуть, - не мають можливості публічно вербалізувати ці почуття. Тут ми відповіли на основні аргументи прихильників війни, мобілізації, священності та екзистенціальної боротьби між державами, намагаючись показати, що в разі боротьби держав, лібертарій, для якого ідеї щось та важать, повинен ухилятися від сприяння тоталітарним машинам у будь-який спосіб і допомагати в цьому населенню, яке також шукає від них порятунку. Ми вважаємо, що люди розриваються між двома станами: небажанням служити державі, з одного боку, і хибним почуттям провини за це небажання, з іншого боку, - провини, нав'язаної цією самою державою. Саме ця провина робить поведінку людини незрозумілою і суперечливою: людина ніби ухиляється від участі у війні, але при цьому намагається всіляко висловлювати свій патріотизм.

Тому необхідно зняти це хибне почуття провини і сорому, яке прищеплюють людям, і показати, що людина має цілковиту рацію, коли вона уникає, ухиляється від служби системі, що душила, мучила і ґвалтувала її десятирїччами, а тепер вимагає за неї воювати, пояснюючи це їі (людини) власними інтересами. Щойно людина зрозуміє, що її небажання брати участь у війні не є ознакою її боязливості, як кричать про це націоналісти, а навпаки є умінням розрізняти свій справжній інтерес і чути свій внутрішній голос — опір війні стане більш осмисленим.

Перший аргумент прихильників війни: ми маємо обов'язок перед державою, який потрібно виконувати

Ніхто, нічого і ніколи не винен державі. Існує тільки два різновида боргу: добровільно прийнятий на себе позичальником на підставі приватного договору із взаємним обговоренням умов, і бандитський, нав'язуємий в односторонньому порядку під загрозою насильства за його неприйняття. У першому випадку борг передбачає, що перед ним була позика, але навряд чи хоч один громадянин згадає, коли він щось позичав у держави і підписував своєю рукою зобов'язання розплатитися за це своїм життям. Очевидно, що ми маємо справу з чистим бандитизмом, коли озброєний бандит погрожує насильством беззбройним, якщо вони не приймуть його умов одностороннього договору. У людини немає і не може бути жодного обов'язку, окрім того, що вона добровільно на себе прийняла.

Нам можуть сказати, наприклад, що держава надає послуги і дає людям освіту, і тому вони зобов'язані померти від вдячності. Однак вартість усього спектра послуг, що надаються державою своєму громадянину протягом його життя, значно менша від тієї суми податків, яку громадянин протягом свого життя передає державі. Тобто ми навіть не можемо сказати, що громадянин своїми податками оплачує всі надані послуги, тому що на ці послуги йде лише частина внесених ним коштів, тоді як інша частина йде на оплату непомірних витрат чиновників, різних грантоїдів, незрозумілих державних програм, поліції та інших видів паразитизму.

Що стосується освіти, то тут ми відповімо: жодна держава не винаходила принципу передачі знань від людини до людини, - він завжди мав місце в нашій історії ще до появи держав, оскільки забезпечував наше виживання. Держава виступає лише як вартовий між людиною та освітою, вирішуючи, кого і на яких умовах до неї можна допустити; вона також виконує при цьому роль цензора, коли додає в освіту свою ідеологію, приховуючи і перекручуючи в освіті усе, що шкодить становищу правлячого класу.

Тому в нас є всі підстави вважати, що якби на місці цієї держави була будь-яка інша держава, то з процесом передання знань нічого не трапилося б, і навіть якби держави не було зовсім, то й тоді освіта, як передання знань від одного покоління до іншого, нікуди б не поділася. Якби не держава, то ми б здобували освіту без домішок ідеології, яка згодом спричиняє між нами ворожнечу. Тому ми не дякувати їй маємо за те, що вона дозволила нам здобувати освіту, але прогнати її зі сфери освіти назовсім.

Другий аргумент прихильників війни: ми повинні захищати сім'ю/місто від обстрілів

Загрозу життю для наших сімей несуть насамперед бойові дії, а не будь-яка з воюючих сторін у вакуумі. Капітуляція однієї з армій (будь-якої, якій вистачить на це сміливості) врятує всі сім'ї. Тому для виживання сімей і збереження міст по обидва боки фронту абсолютно байдуже, хто програє війну. Смерть і руйнування завдаються не якоюсь однією стороною - це процес взаємної стрілянини, під час якої страждають усі, хто опинився між двома націоналістичними збройними силами.

 Якщо ви вважаєте, що обстріл міста снарядом ворожої держави зобов'язує тих, хто живе в місті, взяти зброю, щоб припинити ці обстріли, то чи правильним є твердження, що коли місто захопить супротивник, і вже ви, відступивши, змушені будете завдавати цьому місту вогневого ураження, задаючи руйнувань та вбиваючи мирних мешканців, то тепер ці мешканці повинні повставати проти вас, щоб припинити обстріли?

Оскільки це навіть звучить безглуздо, ви, ймовірно, додасте, що важливим є не сам факт обстрілу, щоб воювати проти тих, хто обстрілює, а важливим є певне почуття спорідненості між жителями й тією армією, з якою її об'єднує прапор і громадянство. Ми розберемо питання примусових спільнот нижче, а поки що зупинимося на тому, що аргумент про війну, як засіб припинення обстрілів, - популістський, і ніщо не припиняє обстрілів і не береже життя так добре, як мир на будь-яких умовах.

Третій аргумент: ми воюємо за свою землю

Ви воюєте за свою землю, а в нас своєї немає. Отже ми не розуміємо, що ви під цим маєте на увазі. Більшість людей не володіє навіть малим клаптиком, на якому вони могли б облаштуватися, і змушені жити у бетонних нірках.

 У чому виражається наше право власності на цю землю? У тому, що ми можемо там ходити, стояти, гуляти? Чому, прирощуючи території, ми не багатіємо? Навіщо нам щось відвойовувати або завойовувати, якщо наше благополуччя від цього не змінюється?

 Якщо ви під "нашою землею" маєте на увазі верховенство певного юридичного права на цій території, то нас це право не влаштовує -- ані російське, ані українське. Ви ніколи не дозволяли нам самим визначати ті закони, за якими ми хочемо жити. Отже, це право нас не стосується і ми не повинні його захищати. Воно зручне вам, оскільки ви й писали його під свої потреби.

Ви понад 30 років приватизували усе, що погано лежало, роздаровуючи пройдисвітам народні багатства за роздріб, а вони, забираючи собі шахти, газ, нафту, рідкісноземельні метали, говорили: "Це все моє, моє, моє!" Щойно група озброєних людей з іншого боку почала з вами змагатися за ці ресурси не за законом, ви завили і почали говорити: "Це все НАШЕ", сподіваючись, що це підштовхне нас віддавати свої життя за цю багату землю. Але ми пам'ятаємо, що багата вона не для нас.

 Ви думали, що приватна власність, якої ви собі набрали, це тільки привілей, що дає вам заможність і можливість навчання за кордоном для ваших дітей, але це ще й тягар її захищати від зазіхань приватників з іншої юрисдикції, - то йдіть і захищайте своє! Усе те, що ви відібрали у народа - захищайте без народу. Ми підключимося, коли ви почнете ділитися.

Четвертий аргумент: ми воюємо за мову і культуру

Ми не розуміємо, навіщо потрібна одна мова в масштабах усієї держави, якщо в ній живуть спільноти, які бажають говорити різними. Тому, воюючи за свою мову в рамках національних держав, ви не воюєте за свободу для всіх народів на цій території, ви воюєте лише за свою версію національного пригноблення.

Жодна сторона в цьому конфлікті навіть не поміркувала, щоб запропонувати людям культурну автономію і право самим вирішувати, в яких школах вони хочуть навчатися, якою мовою розмовляти і які книжки читати. Дії кожної зі сторін - це націоналістична лють і примушення людей бути такими, якими центральна влада хоче, щоб вони були.

П'ятий аргумент: ми воюємо за свободу

Відповімо стисло: наша свобода визначається не тим, до якої держави ми приєдналися, а дистанцією, яку ми тримаємо від будь-якої з них. Людина здобуває свободу, віддаляючись від держави, а не допомагаючи їй зберегтися.

Тому наша свобода лежить за межами державного контролю і у відмові служити будь-якій воєнщині, яким би прапором ця воєнщина не обмотала своєї нерозважливої голови.

Шостий аргумент: ми воюємо за націю

Ми визнаємо тільки добровільні асоціації людей, тоді як нація - завжди примусова. Більшість людей включено до національного простору без своєї активної згоди бути його частиною: вони не мають нав'язаної їм колективної ідентичності, але приймають її пасивно, просто тому, що їм від неї нікуди подітися, а ще й тому, що за відмежування від цієї ідентичності передбачаються різноманітні репресії, які в різні часи можуть прикриватися статтями про зраду, колабораціонізм та ін. Навіщо дивуватися, що вас хтось зрадив, якщо корінь цієї зради в незадоволеності від того, як ваша держава поводилася з людиною, утискаючи її в її праві на свободу бути тим, хто вона є?

І Росія, і Україна - суспільства величезної соціальної нерівності та несправедливості, і якщо конкретно вам є за що воювати, це не означає, що іншій людині також є за що воювати, - її досвід проживання в цій державі може надзвичайно відрізнятися від вашого, і ваша лють, спрямована проти того, хто цю державу не хоче захищати й хто від неї постраждав, є по суті люттю панька, незадоволеного відсутністю патріотичного настрою у своїх виснажених кріпаків. Якби людина не відчувала себе придавленою вашою національною машиною, їй не було б потреби вам шкодити, тікати від вас або чинити опір вам. Вам слід було б за кожен випадок "зради" звинувачувати себе в тому, що ви довели людей до того стану, що вони вас за щось зненавиділи.

Генезис націй непогано вивчений. Нація - епіфеномен індустріального розвитку при капіталізмі, і виникла вона як раціональна потреба промисловості (для зростання якої необхідний процес, коли навколо її центрів формуються співтовариства людей, які розмовляють однією мовою). Битва за націю була припустима, коли людина була її безпомічним виробом, не могла вийти у своїй уяві за межі наявних про неї уявлень, угледіти її витоки та призначення, і коли її сприймали як щось іманентно притаманне суспільству. Але сьогодні, коли ми розуміємо, що нація - це лише побічний продукт капіталізму, коли ми можемо поглянути на шлях її розвитку з історичної висоти, ми не зобов'язані волочитися за її логікою, тим паче тому, що ця логіка така руйнівна. Ми не зобов'язані мислити себе як операційні одиниці промислового виробництва, і можемо вільно об'єднуватися в невеликі асоціації, які складаються з однодумців, а не з якихось "співвітчизників", з якими в нас часто немає ні спільних переконань, ні фінансової рівності, ні досвіду життя.

У мирний час наші "співвітчизники" депутати, генерали і бізнесмени давлять нас на перехрестях, відкуповуються від правосуддя і забирають наші гроші. Під час війни вони раптом хочуть із нами об'єднуватися. Зрозуміло, що захищають вони своє право і далі нас пригнічувати і не віддавати цього права чиновникам з-за кордону, а що отримуємо ми?..

 Усередині національної групи різні люди можуть почуватися геть чужими одне одному, що є нормальним і адекватним, адже їх силою зробили частиною цього національного об'єднання. Ми не раби і не власність нації, вона не має права розпоряджатися нашими тілами і нашою волею, мобілізувати нас, коли їй заманеться, та вбивати безцінні життя заради якоїсь уявної спільності.

Нація - нестійка і жорстока авторитарна формація, яка всмоктує в себе всіх без розбору, не питаючи ні в кого, чи бажають люди бути її частиною. Вона завжди буде приречена стикатися з усілякими зрадами і мобілізаційним саботажем, доки люди, які її складають, не зрозуміють, що не можна створити суспільство солідарності, коли ти тягнеш туди всіх під палицею. Звільніть від своєї юрисдикції всіх, хто не хоче бути її частиною, і у вас більше не буде ніяких зрадників. Щоправда, і людей залишиться не так багато. Але враховуючи, з якою ретельністю ви їх знищуєте, нам не здається, що це вас може налякати.

Яку б націю ви не підтримували - ви боретеся за старе. Вся ваша національна філософія - це судоми архаїки, що гине. Ми ж стоїмо за щось більше - за відмирання держав, які, замість того, щоб служити нам, як це замислювалося, поставили нас собі на службу.

Сьомий аргумент: ми воюємо заради збереження ідентичності

Що це за ідентичність, яку можна знищити за допомогою встановлення іншої державної юрисдикції? Людина, яка має індивідуальність, не схильна до жодних законодавчих розчинень ідентичностей. Тільки плаваюча, вигадана, туманна, образна ідентичність, яка поширюється з ідеологічного центру держави, боїться знищення державної юрисдикції, без якої пропаде і поширювана нею ідентичність.

Саме держава та її уряд є зачинником національної ідентичності, оскільки поширює її за допомогою ідеології та свого силового апарату. А без держави -- люди б обирали кожен свою ідентичність, і природно розщіплювалися б на набагато дрібніші групи, ніж це робиться в державі, що намагається всіх запрягти в одну національну упряж, яка відчувається як пригнічення для значної частки людей.

Восьмий аргумент: ми...

Зрештою - хто такі "ми"? Чому ви включаєте нас у свої спільноти, хоча ми не погоджувалися бути їхньою частиною? Чому ви говорите від нашого імені, чому формулюєте загальні бажання народу, нічого в нас не питаючи? Чи можемо ми говорити так само від вашого імені, включати вас у свої уявні спільноти? Чи можемо ми говорити: "Від імені народів України та Росії, ми відмовляємося від мобілізації, від війни, від своїх урядів і від нав'язаних ними зобов'язань?" Чи погодитеся ви з цим? Чому від імені народів можна говорити тільки прихильникам війни, які нічого ні в кого не питають, але репресують усіх, хто ставить їхні слова під сумнів?

 Дев'ятий аргумент: народ хоче...

Ви не знаєте, чого хоче народ. І навіть ваші брехливі опитування цього не відображають. У вас є десятки способів перевірити це на практиці.

Це чудово - влаштовувати опитування громадської думки, кажучи, що "більшість, як і раніше, бажає війни до перемоги". Але хто ця більшість? Споживачі війни по телевізору, які продовжують жити, як нічого не сталося? Єдине чесне опитування, яке можна провести в цій ситуації, передбачає особисту відповідальність за свій вибір і має містити лише два пункти:

1) ви за війну до повного знищення або капітуляції однієї із сторін?

2) ви за перемовини тут і зараз і прийняття компромісів?

Зауважимо, що ті, хто погодилися з першим варіантом, повинні особисто брати участь у війні до переможного кінця, тобто при голосуванні за перший пункт, вони повинні негайно записуватися автоматично у війська, стаючи або в резерв, або одразу вирушаючи в навчальні центри. Ті ж, хто проголосують за дипломатію і небажання служити, негайно звільняються від усякого "обов'язку".

Ми стверджуємо, що прихильники війни ніколи не проведуть таке опитування і на таких умовах, оскільки це справді чесний спосіб з'ясувати, що обере населення - участь у війні чи неучасть у ній особисто для себе. Таке опитування відкрило б, що ніхто насправді не хоче воювати, і що вся ваша риторика про підтримку населенням війни - просто маленька хитрість.

Уся ваша підтримка населенням війни спирається тільки на більшість тих людей, які готові "брати участь, не беручи участі": тих, хто залишив країну і ревуть з-за кордону патріотичними бізонами, тих, хто має бронь і тих, хто не підходить під мобілізацію за якимось критеріями. Більша частина прихильників війни в обох країнах непричетна до самого фронту, державі від них потрібне лише формальне і публічне схвалення, спираючись на яке, держава зможе примушувати людей до війни; вона немовби легітимізує смерть і терор голосами тих, кого звільняє від смерті і терору.

Той, хто не воює і кому не загрожує мобілізація, а тим паче той, хто взагалі не перебуває в країні, що воює, навряд чи має право на те, щоб формувати "громадську думку" на тему підтримки війни і висловлюватися за її продовження. Бо так вони розпоряджаються життями мільйонів людей, яких насильством примушують вмирати на полі бою, поки ті, хто висловлюються, ведуть свої відносно безтурботні життя.

Нехай, таким чином, за продовження війни зможуть висловлюватися тільки ті, хто готовий особисто брати в ній участь, а всі інші нехай висловлюються проти. І тоді ми подивимося, чого хоче народ.

Як заманити ухилянтів на війну

Ми переконані, що багато хто з ухилянтів може погодитися воювати — ми не боягузи. Нам вистачає хоробрості, щоб не слухати наказів червономордих воєначальників і нікому не підкорюватися, незважаючи на всі погрози і тиск. Але вважаючи себе вільними індивідами, ми підемо на війну тільки після того, як обговоримо умови. Гроші, якими ви осипаєте солдат, нам не потрібні, оскільки інфляція лише поглиблюється і з часом вони перетворяться на непотріб. Тому ми віддамо перевагу правам і можливостям.

По-перше, ми хочемо землі - тієї самої, яку ви називаєте нашою. Ми дуже хочемо її захищати, але спершу повинні нею заволодіти. Найцінніше в землі - це її ресурси, тому ви маєте віддати їх нам. Якщо земля наша, то немає жодних раціональних пояснень, чому її ресурсами розпоряджається уряд і нічим не ділиться з населенням. Тому з цього моменту весь подальший прибуток від продажу ресурсів має розподілятися між усіма людьми в країні і віддаватися нам безпосередньо. Крім того, необхідно провести повний аудит доходів, отриманих з продажу ресурсів за десятки років незалежності. Усе, що осіло з них на рахунках олігархів, чиновників, усе, що було вкладено ними з цих коштів в інфраструктуру, бізнес, житло (вдома і за кордоном) - усе має бути описано й поділено між усім населенням рівною мірою.

По-друге, ми хочемо загального озброєння народу. Неконтрольований обіг зброї несе свої серйозні труднощі, але на даному етапі нам здається, що озброєний народ - це гарантія того, що нашу народну волю завжди і в будь-якій ситуації будуть виконувати неухильно, і що ніхто не зможе видати свої особисті інтереси за наші, заткнувши людям рота і забороняючи цю волю висловлювати. Коли народ озброєний, жоден мобілізатор не наважиться так поводитися з людьми, як вони це роблять зараз, бо їхнє беззаконня пов'язано тільки з тим, що їх не карають за жодні насильницькі дії щодо цивільних, а цивільних карають за найменший прояв непокори. Їхня поведінка -- боягузтво найвищої форми, боягузтво покидька, який кидається на жертву тільки виходячи зі знання, що вона безпорадна перед ним.

По-третє, ми хочемо справжньої федералізації всіх суб'єктів держави: нехай кожен суб'єкт самостійно визначає свою федеральну мову, свої закони і правила. Нехай кожен народ у державі відчує себе вдома, і нехай не буде так, що тільки одна національна група, яка дорвалася до центральних кабінетів, лізе в особисте життя всіх інших і наказує інакше говорити й інакше мислити.

Вчетверте, ми бажаємо самі визначати, куди платити податки: ми хочемо платити лікарям, вчителям, рятувальникам, пожежникам, але зовсім не хочемо давати свої гроші чиновникам, суддям, приставам і поліцейським, оскільки користь від них сумнівна, а шкода величезна.

Вп'яте, ми хочемо прямої демократії і можливості самим визначати політику держави, щоб народ сам міг вирішувати, коли розпочинати і закінчувати війни, на яких умовах, як називати вулиці, чи зносити пам'ятники, тощо. Ми не хочемо бути заручниками нездійсненних військових амбіцій наших урядів, які безглуздо воюють заради незрозумілих нам цілей. Якщо ви говорите правду, що ви дієте від імені народу, то треба вважати, що досі ви не сприяли запровадженню принципів прямої демократії тільки тому, що не знали про таку можливість. Інакше ж, єдина причина, з якої ви можете заважати її втіленню, полягає в тому, що ви брешете, ніби спираєтеся на волю народу, і просто взяли всіх людей у заручники своїх кривавих машин. Словом, маючи все це, ми самотужки і без усяких батогів це захистимо, зокрема й від вас.

Ми не стверджуємо, що наші вимоги абсолютно правильні і мають бути прийняті саме в такому вигляді. Ми лише хочемо позначити той приблизний контраст, який існує між вашими ілюзіями щодо народу і його реальними потребами. Ви прожили в цих державах хороші, довгі, сповнені достатку життя, і тому любите їх, водночас екстраполюючи свої відчуття від радості перебування в цих державах на всіх інших. Але наш досвід відрізняється від вашого, і ми відмовляємося служити добробуту обмеженого кола осіб. Хто наважиться нас у цьому звинуватити?

Присвячується всім, кого це стосується. Не служіть нікому, крім своєї совісті!

https://telegra.ph/Man%D1%96fest-Uhilyanta-06-29

=============================

 

Манифест Уклониста

 

Война России и Украины привела в движение те ужасные силы, которых наше поколение не знало: предельное и открытое озверение государственных машин, полное закрепощение людей, превращение государств в тоталитарные концлагеря для граждан, абсолютное пренебрежение обеими сторонами конфликта человеческой жизни (как противника, так и внутри своих государств), понижение статуса человека до операционной единицы и националистический морок, массово охвативший человеческие сердца и доводящий их до истерического исступления. Каждая машина объясняет беспощадность, с которой она отправляет своих граждан на смерть, какими-то абстрактными, малопонятными причинами: обе стороны ведут «священные» и «экзистенциальные» войны.

 

Государственные машины опираются в своём терроре на мнимую волю народа: Украина утверждает, что население хочет воевать «до границ 91-го года», при этом «желающие воевать до границ 91-го года» уже полтора года отлавливаются, словно дикие животные, на улицах городов и сёл, после чего, в случае отсутствия у них полной покорности, их избивают, держат в подвалах, пытают, доводят до самоубийств и убивают собственноручно сотрудники военкоматов в своих попытках заставить людей им служить. Россия, в свою очередь, делала то же самое с жителями ДНР и ЛНР, террором заставив воевать всех мужчин, не сумевших уехать или скрыться, а также обманывала своих срочников, когда говорила, что они не будут принимать участие в боевых действиях, и везла их на фронт. Государственные машины говорят от лица людей, которым заткнули рты и которых принуждают исключительно силой к тем действиям, которые эти народы якобы желают совершать добровольно.

В этом манифесте мы попытались выступить голосом, как мы верим, очень весомой части украинского и российского общества, которая давно уже чувствует бессмысленность этой войны, но в силу тоталитарности систем, в которых они живут — не имеющих возможности публично вербализировать эти чувства. Здесь мы ответили на основные аргументы сторонников войны, мобилизации, священности и экзистенциальной борьбы между государствами, пытаясь показать, что в случае борьбы государств, либертарий, для которого идеи что-то да значат, должен уклоняться от содействия тоталитарным машинам любым способом и помогать в этом населению, которое также ищет от них спасения. Мы полагаем, что люди разрываются между двумя состояниями: нежеланием служить государству с одной стороны, и ложным чувством вины за это нежелание с другой стороны, — вины, навязанной этим самым государством. Именно эта вина делает поведение человека непонятным и противоречивым: он как бы уклоняется от участия в войне, но при этом пытается всячески выражать свой патриотизм.

Необходимо поэтому снять это ложное чувство вины и стыда, прививаемое людям, и показать, что человек совершенно прав, когда он избегает, уклоняется от службы системе, которая душила, мучала и насиловала его десятилетиями, а теперь требует за неё сражаться, объясняя это его собственными интересами. Как только человек поймёт, что его нежелание учавствовать в войне не является признаком его малодушия, как кричат о том националисты, но напротив - является умением различать свой подлинный интерес и слышать свой внутренний голос, сопротивление войне станет более осмысленным.

Первый аргумент сторонников войны: мы имеем долг перед государством, который нужно исполнять.

Никто, ничего и никогда не должен государству. Существует только два вида долга: добровольно принимаемый на себя заёмщиком на основании частного договора с взаимным обсуждением условий, и бандитский, навязываемый в одностороннем порядке под угрозой насилия за его неприятие. В первом случае долг подразумевает, что прежде него был заём, но едва ли хоть один гражданин вспомнит, когда он что-то занимал у государства и подписывал своей рукой обязательство расплатиться за это своей жизнью. Очевидно, что мы имеем дело с чистым бандитизмом, когда вооружённый бандит угрожает насилием безоружным, если они не примут его условий одностороннего договора. У человека нет, и не может быть никакого долга, кроме того, что он добровольно на себя принял.

Нам могут сказать, например, что государство предоставляет услуги и даёт людям образование, и потому они обязаны умереть от признательности. Однако стоимость всего спектра услуг, предоставляемых государством своему гражданину на протяжении его жизни, значительно меньше той суммы налогов, которые гражданин в течение своей жизни передаёт государству. Т.е. мы даже не можем сказать, что гражданин своими налогами оплачивает все предоставляемые услуги, потому что на эти услуги идёт лишь часть пожертвованных им средств, тогда как другая идёт на оплату непомерных расходов чиновников, различных грантоедов, непонятных государственных программ, полиции и иных видов паразитизма.

Что касается образования, то тут мы ответим: никакое государство не изобретало принципа передачи знаний от человека к человеку, — он всегда имел место в нашей истории ещё до появления государств, поскольку обеспечивал наше выживание. Государство выступает лишь как привратник между человеком и образованием, решая, кого и на каких условиях к нему можно допустить, исполняя при этом ещё и роль цензора, подмешивая в образование свою идеологию, скрывая и извращая в нём всё, что вредит положению правящего класса.

Поэтому у нас есть все основания считать, что, если бы на месте этого государства было любое другое государство, то с процессом передачи знаний ничего не случилось бы, и даже если бы государства не было совсем, то и тогда образование, как передача знаний от одного поколения к другому, никуда бы не делось. Если бы не государство, то мы бы получали образование без примесей идеологии, которая впоследствии вызывает между нами вражду. Поэтому мы не благодарить его должны за то, что оно позволило нам получать образование, а прогнать его из сферы образования насовсем.

Второй аргумент сторонников войны: мы должны защищать семью/город от обстрелов.           

Угрозу жизни для наших семей несут сами боевые действия, а не какая-либо из воюющих сторон в вакууме. Капитуляция одной из армий (любой, которой хватит на это смелости) спасёт все семьи. Поэтому для выживания семей и сохранения городов по обе стороны фронта абсолютно безразлично, кто проиграет войну. Смерть и разрушение наносятся не какой-то одной стороной — это процесс взаимной перестрелки, в ходе которой страдают все, кто оказался между двумя националистическими вооружёнными силами.

Если вы считаете, что обстрел города снарядом вражеского государства обязывает живущего в городе взять оружие, чтобы прекратить эти обстрелы, то верно ли утверждение, что когда город будет захвачен противником, и уже вы, отступив, вынуждены будете наносить по этому городу огневое поражение, неся разрушения и убивая мирных жителей, то теперь эти жители должны ополчиться против вас, чтобы прекратить обстрелы?

Поскольку это даже звучит нелепо, вы, вероятно, добавите, что важен не сам факт обстрела, чтобы воевать против обстреливающих, но важно некое чувство родства между жителями и той армией, с которой её объединяет флаг и гражданство. Мы разберём вопрос принудительных сообществ ниже, а пока остановимся на том, что аргумент о войне, как средстве прекращения обстрелов — популистский, и ничто не прекращает обстрелы и не бережёт жизни так хорошо, как мир на любых условиях.

Третий аргумент: мы воюем за свою землю

Вы воюете за свою землю, а у нас своей нет. Следовательно, мы не понимаем, что вы под этим подразумеваете. Большинство людей не владеет даже малым клочком, на котором они могли бы обустроиться, и живут в бетонных коробах.

В чём выражается наше право собственности на эту землю? В том, что мы можем там ходить, стоять, гулять? Почему, приращивая территории, мы не богатеем? Зачем нам что-то отвоёвывать или завоёвывать, если наше благополучие от этого не меняется?

 Если вы под «нашей землёй» подразумеваете главенство определённого юридического права на данной территории, то нас это право не устраивает -- ни российское, ни украинское. Вы никогда не позволяли нам самим определять те законы, по которым мы хотим жить. Следовательно, это право к нам не относится и мы не должны его защищать. Оно удобно вам, поскольку вы и писали его под свои нужды.

Вы более 30-ти лет приватизировали всё, что плохо лежало, раздаривая дельцам народные богатства за копейки, а они, забирая себе шахты, газ, нефть, редкоземельные металлы, говорили: «Это всё моё, моё, моё!» Как только группа вооружённых людей с другой стороны стала с вами тягаться за эти ресурсы не по закону, вы взвыли и стали говорить: «Это всё НАШЕ», надеясь, что это побудит нас отдавать свои жизни за эту богатую землю. Но мы помним, что богата она не для нас.

Вы думали, что частная собственность, которой вы себе набрали, это только привилегия, дающая вам достаток и возможность обучения за границей для ваших детей, но это ещё и бремя её защищать от посягательств частников из другой юрисдикции, — так идите и защищайте своё! Всё то, что вы отобрали у народа — защищайте без народа. Мы подключимся, когда вы начнёте делиться.

Четвёртый аргумент: мы воюем за язык и культуру.

Мы не понимаем, зачем нужен один язык в масштабах всего государства, если в нём живут сообщества, желающие говорить на разных. Поэтому, воюя за свой язык в рамках национальных государств, вы не сражаетесь за свободу для всех народов на этой территории, вы воюете лишь за свою версию национального угнетения.

Ни одна сторона в этом конфликте не додумалась до того, чтобы предложить «оспариваемой» территории культурную автономию и право самим решать, в каких школах они хотят учиться, на каком языке говорить и какие книжки читать. Действия каждой из сторон — это националистическая ярость и принуждение людей быть такими, какими центральная власть хочет, чтобы они были.

Пятый аргумент: мы воюем за свободу

Ответим коротко: наша свобода определяется не тем, к какому государству мы примкнули, но дистанцией, которую мы держим от любого из них. Человек обретает свободу, удаляясь от государства, а не помогая ему сохраниться.

Поэтому наша свобода лежит за пределами государственного контроля и в отказе служить любой военщине, каким бы флагом эта военщина не обмотала своей безрассудной головы.

Шестой аргумент: мы воюем за нацию

Мы признаём только добровольные ассоциации людей, тогда как нация — всегда принудительна. Большинство людей включены в национальное пространство без своего активного согласия быть его частью: они не имеют навязываемой им коллективной идентичности, но принимают её пассивно, просто потому, что им от неё некуда деться и потому ещё, что за отмежевание от этой идентичности предусмотрены различные репрессии, которые в разное время могут прикрываться статьями о предательстве, коллаборационизме, измене и пр. Зачем удивляться, что вас кто-то предал, если исток этого предательства в неудовлетворённости от того, как ваше государство обходилось с человеком, ущемляя его в его праве на свободу самовыражения?

И Россия, и Украина — общества огромного социального неравенства и несправедливости, и если конкретно вам есть за что воевать, это не значит, что другому человеку также есть за что воевать, — его опыт проживания в этом государстве может кардинально отличаться от вашего, и ваша ярость, направленная против того, кто это государство не хочет защищать и кто от него пострадал, является в своей сути яростью помещика, недовольного отсутствием патриотизма у своих измождённых крестьян. Если бы человек не чувствовал себя придавленным вашей национальной машиной, ему не было бы нужды вам вредить, бежать от вас или сопротивляться вам. Вам следовало бы за каждый случай «предательства» винить себя в том, что вы довели людей до того состояния, что они вас за что-то возненавидели.

Генезис наций неплохо изучен. Нация — эпифеномен индустриального развития при капитализме, и возникла она как рациональная потребность промышленности (для роста промышленности необходим процесс, когда вокруг её центров формируются сообщества людей, говорящих на одном языке). Сражение за нацию было допустимо, когда человек был её безвольным продуктом, не мог выйти в своём воображении за пределы имеющихся о ней представлений, усмотреть её исток и смысл, и когда она воспринималась как что-то имманентно присущее обществу. Но сегодня, когда мы понимаем, что нация это лишь побочный продукт капитализма, когда мы можем взглянуть на путь её развития с исторической высоты, мы не обязаны следовать её логике, тем более потому, что эта логика так разрушительна. Мы не доложены мыслить себя как операционные единицы промышленного производства, и вольны свободно объединяться в небольшие ассоциации, состоящие из единомышленников, а не из каких-то «соотечественников», с которыми у нас часто нет ни общих убеждений, ни финансового равенства, ни опыта жизни.

В мирное время наши «соотечественники» депутаты, генералы и бизнесмены давят нас на перекрёстках, откупаются от правосудия и забирают наши деньги. Во время войны они вдруг хотят с нами объединяться. Понятно, что защищают они -- право и дальше нас давить, и не отдавать этого права чиновникам из-за границы, а что получаем мы?..

Внутри нации разные люди могут чувствовать себя совершенно чужими друг другу, что нормально и правильно, ведь их силой сделали частью этого национального объединения. Мы не рабы и не собственность нации, она не имеет права распоряжаться нашими телами и нашей волей, мобилизовать нас, когда ей вздумается и умерщвлять бесценные жизни ради какой-то мнимой общности.

Нация – неустойчивая и жестокая авторитарная формация, которая всасывает в себя всех подряд, не спрашивая ни у кого, желают ли люди быть её частью. Она всегда будет обречена сталкиваться с изменами, мобилизационным саботажем и предательствами, пока составляющие её люди не поймут, что нельзя создать общество солидарности, когда ты тянешь туда всех под палкой. Освободите от своей юрисдикции всех, кто не хочет быть её частью, и у вас больше не будет ни предательств, ни измен. Правда, и людей останется не так много. Но учитывая, с каким усердием вы их уничтожаете, нам не кажется, что это вас может напугать.

Какую бы нацию вы не поддерживали — вы сражаетесь за старое. Вся ваша национальная философия — это судороги погибающей архаики. Мы же стоим за нечто большее — за отмирание государств, которые, вместо того, чтобы служить нам, как это задумывалось, поставили нас себе на службу.

Седьмой аргумент: мы воюем ради сохранения идентичности.

Что это за идентичность, которую можно уничтожить с помощью установления другой государственной юрисдикции? Человек, имеющий индивидуальность, не подвержен никаким законодательным растворениям идентичностей. Только плавающая, выдуманная, туманная, образная идентичность, распространяемая из идеологического центра государства, боится уничтожения государственной юрисдикции, без которой пропадёт и распространяемая ею идентичность.

Именно государство и его правительство является зачинателем национальной идентичности, поскольку распространяет с помощью идеологии и своего силового аппарата. А без государства -- люди бы выбирали каждый свою идентичность, и естественно дробились бы на гораздо более мелкие группы, чем это делается в государстве, которое пытается всех запрячь в одну национальную упряжь, некомфортную для значительной доли людей.

Восьмой аргумент: мы…

В конце концов — кто такие «мы»? Почему вы включаете нас в свои сообщества, хотя мы не соглашались быть их частью? Почему вы говорите от нашего лица, ничего у нас не спрашивая? Можем ли мы говорить так же от вашего лица, включать вас в свои воображаемые сообщества? Можем ли мы говорить: «От лица народов Украины и России, мы отказываемся от мобилизации, от войны, от своих правительств и от навязанных ими обязательств?» Согласитесь ли вы с этим? Почему от лица народов можно говорить только сторонникам войны, которые ничего ни у кого не спрашивают, но репрессируют всех, кто ставит их слова под сомнение?

Девятый аргумент: народ хочет…

 Вы не знаете, чего хочет народ. И даже ваши лживые опросы этого не отражают. У вас есть десятки способов проверить это на практике.

Это замечательно — устраивать опросы общественного мнения, говоря, что «большинство по-прежнему желает войны до победы». Но кто это большинство? Потребители войны по телевизору, продолжающие жить, как ни в чём ни бывало? Единственно честный опрос, который можно провести в данной ситуации, подразумевает личную ответственность за свой выбор и должен содержать всего два пункта:

1)     вы за войну до полного уничтожения или капитуляции одной из сторон?

2)      вы за переговоры здесь и сейчас и принятие компромиссов?

Причём те, кто проголосуют за первый вариант, должны лично принимать участие в войне до победного конца, то есть при голосовании за первый пункт, они должны немедленно записываться автоматически в войска, становясь либо в резерв, либо сразу отправляясь в учебные центры. Те же, кто проголосуют за дипломатию и нежелание служить, немедленно освобождаются от всякого «долга».Мы утверждаем, что

сторонники войны никогда не проведут такой опрос и на таких условиях, поскольку это действительно честный способ выяснить, что выберет население — участие в войне или неучастие в ней. Такой опрос открыл бы, что никто на самом деле не хочет воевать, и что вся ваша риторика о поддержке населением войны — просто маленькая хитрость.

Вся ваша поддержка населением войны опирается только на большинство тех людей, которые готовы «участвовать не участвуя»: тех, кто покинул страну и ревут из-за границы патриотическими бизонами, тех, кто имеет бронь и тех, кто не подходит под мобилизацию по каким-то критериям. Большая часть сторонников войны в обеих странах непричастна к самому фронту, государству от них требуется лишь формальное и публичное одобрение, опираясь на которое, государство сможет принуждать людей к войне; оно как бы легитимирует смерть и террор голосами тех, кого от них освобождает.

Тот, кто не воюет и кому не грозит мобилизация, а тем более тот, кто вообще не находится в воюющей стране, едва ли имеет право на то, чтобы формировать «общественное мнение» на тему поддержки войны и высказываться за её продолжение. Ибо так они распоряжаются жизнями миллионов людей, которых насилием принуждают к умиранию на поле боя, пока сами высказывающиеся ведут свои относительно беззаботные жизни.

Пусть, таким образом, за продолжение войны смогут высказываться только те, кто готов лично в ней участвовать, а все остальные пусть высказываются против. И тогда мы посмотрим, чего хочет народ.

Как заманить уклонистов на войну

Мы убеждены, что многие из уклонистов могут согласиться воевать, мы не трусы. Нам хватает храбрости, чтобы не слушать приказов красномордых военачальников, никому не покоряться и не подчиняться, невзирая на все угрозы и давление. Но считая себя свободными индивидами, мы пойдём на войну только после того, как обсудим условия. Деньги, которыми вы пичкаете солдат, нам не нужны, поскольку по мере инфляции они превратятся в бесполезные бумажки. Поэтому мы предпочтём права и возможности.

Во-первых, мы хотим земли — той самой, которую вы называете нашей. Мы очень хотим её защищать, но сперва должны ей завладеть. Ценное в земле — это её ресурсы, поэтому вы должны отдать их нам. Если земля наша, то нет никаких рациональных объяснений, почему её ресурсами распоряжается правительство и ничем не делится с населением. Посему, с этого момента вся последующая прибыль от продажи ресурсов должна разделяться между всеми людьми в стране и выплачиваться нам напрямую. Кроме того, необходимо провести полный аудит доходов, полученных с продажи ресурсов за десятки лет независимости. Всё, что осело с них на счетах олигархов, чиновников, всё, что было вложено ими с этих средств в инфраструктуру, бизнес, жильё (дома и за границей) — всё должно быть описано и разделено между всем населением в равной степени. 

Во-вторых, мы хотим всеобщего вооружения народа. Неконтролируемый оборот оружия несёт свои серьёзные издержки, но на данном этапе нам кажется, что вооружённый народ — это гарантия того, что наша народная воля всегда и в любой ситуации будет исполняться неукоснительно, и что никто не сможет выдать свои личные интересы за наши, заткнув людям рты и запрещая изъявлять свою волю. Когда народ вооружён, ни один мобилизатор не осмелится так обращаться с людьми, как они это делают сейчас, ибо их беспредел связан только с тем, что их не наказывают ни за какие насильственные действия в отношении гражданских, а гражданских наказывают за малейшее проявление неповиновения. Их поведение поэтому — трусость высшей формы, трусость подонка, который бросается на жертву только исходя из знания, что она беспомощна перед ним. 

В-третьих, мы хотим подлинной федерализации всех субъектов государства: пусть каждый субъект самостоятельно определяет свой федеральный язык, свои законы и правила. Пусть каждый народ в государстве почувствует себя дома, и пусть не будет так, что только одна национальная группа, дорвавшаяся до центральных кабинетов, вторгается в личную жизнь всех остальных и приказывает иначе говорить и иначе мыслить.

В-четвёртых, мы желаем сами определять, куда платить налоги: мы хотим содержать врачей, учителей, спасателей, пожарных, но совершенно не хотим содержать чиновников, судей, приставов и полицейских, поскольку польза от них сомнительна, а вред огромен.

В-пятых, мы хотим прямой демократии и возможности самим определять политику государства, чтобы народ сам мог решать, когда начинать и заканчивать войны, на каких условиях, как называть улицы, сносить ли памятники и т.д. Мы не хотим быть заложниками невыполнимых военных амбиций наших правительств, воюющих самодурственно и ради непонятных нам целей. Если вы говорите правду, что вы действуете от имени народа, то надо полагать, что до сих пор вы не способствовали введению принципов прямой демократии только потому, что не знали о такой возможности. Иначе же, единственная причина, по которой вы можете мешать её воплощению, состоит в том, что вы лжёте, будто опираетесь на желания народа, и просто взяли всех людей в заложники своих кровавых машин. Словом, имея всё это, мы самостоятельно и без всяких плетей это защитим, в том числе и от вас.

Мы не утверждаем, что наши требования совершенно правильные и должны быть приняты именно в таком виде. Мы лишь хотим обозначить тот приблизительный контраст, который существует между вашими иллюзиями на счёт народа, и его реальными потребностями. Вы прожили в этих государствах хорошие, долгие, полные достатка жизни, и потому любите их, при этом проецируя свои ощущения от радости пребывания в этих государствах на всех остальных. Но наш опыт отличается от вашего, и мы отказываемся служить благополучию ограниченного круга лиц. Кто посмеет нас в этом обвинить?

Посвящается всем, кого это касается. Не служите никому, кроме своей совести!

https://web.archive.org/web/20240629204018/https://telegra.ph/Manifest-Uklonista-06-27